Повітряні тривоги, вибухи та постійне очікування небезпеки можуть по-різному впливати на дітей залежно від віку. Психологи радять батькам насамперед контролювати власний стан, говорити з дитиною просто і спокійно та не залишати її наодинці зі страхом.

Найменші діти до трьох років можуть ставати дратівливими, частіше плакати, сильніше триматися за батьків або, навпаки, проявляти агресію. Вони особливо гостро реагують на гучні звуки та різкі рухи, тому в цей момент їм найбільше потрібні близькість дорослого, обійми й спокійний голос.

У віці від чотирьох до шести років дитина вже краще розуміє, що відбувається, але часто відчуває безпорадність і боїться розлуки з рідними. Пережите вона може переносити в ігри або, навпаки, замикатися в собі.

Такій дитині важливо постійно нагадувати, що дорослі поруч і роблять усе можливе для її безпеки. Водночас говорити «ми в безпеці» варто лише тоді, коли це справді відповідає ситуації.

Діти від семи до десяти років уже можуть гостро переживати можливу втрату звичного життя, дому або близьких. У них можуть з’являтися злість, почуття провини або фантазії про те, що саме вони повинні когось урятувати.

Батькам радять не уникати розмов про те, що відбувається, але не перевантажувати дитину страшними подробицями. Також важливо за можливості зберігати звичний режим дня — навчання, ігри, спілкування з друзями та відпочинок.

У дітей 11–13 років стрес нерідко проявляється через дратівливість, протест проти правил або агресивність. У цьому віці вже добре усвідомлюються ризики для життя, дому та близьких, тому підлітку потрібна відверта розмова без знецінення його страхів.

Підлітки від 14 до 18 років можуть реагувати на сильний стрес більш ризикованою поведінкою або самоагресією. Якщо дитина говорить про самогубство, завдання собі шкоди або демонструє небезпечну поведінку, це потребує серйозного ставлення та звернення по професійну допомогу.

Психологи радять не перекладати на підлітка роль дорослого і не вимагати, щоб він «тримався заради інших». Натомість краще розмовляти з ним як із рівним, ділитися власними переживаннями без тиску та допомагати знижувати емоційне напруження.

Одне з головних правил під час тривоги — відповідати на запитання дитини, навіть якщо вона повторює їх багато разів. Відповіді мають бути короткими, зрозумілими та без зайвих деталей про загиблих, руйнування чи інші травматичні події.

Також дитині варто заздалегідь пояснити, що робити під час сигналу тривоги. Вона повинна знати, кого слухатися, куди йти в укриття та де зустрітися з батьками, якщо зникне мобільний зв’язок.

Якщо починається сильна паніка, дорослим радять переключати увагу дитини на тіло, дихання або просту дію. Серед запропонованих прийомів — спокійне дихання, спів, прослуховування музики чи аудіоказки, а також нескладні фізичні рухи.

Знизити напруження можуть і прості заняття руками: малювання, ліплення з пластиліну, розривання паперу, настільні ігри або Тетрис. Вони допомагають переключити увагу з джерела страху на конкретну дію.

Плач у такій ситуації не варто забороняти. Це природна реакція на сильні емоції, тому дитині краще дати можливість виплакатися, залишаючись поруч і підтримуючи її.

Якщо страх, панічні реакції, проблеми зі сном або різкі зміни поведінки не минають, варто звернутися до психолога чи іншого фахівця з психічного здоров’я. Особливо це важливо, якщо дитина говорить про самоушкодження або небажання жити.

🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover